Новини проекту
Найзахопливіші детективи для підлітка
Wizeclub Education: курси додаткової освіти в Україні
Що робити, якщо болить поперек
Онлайн академія Mate academy – від мрії потрапити в IT до першої роботи
Мобільні додатки для підтримки організації навчання та співпраці в освітньому процесі
Школа англійської для дітей: важливість навчання та як вибрати кращу школу
Хто такий Зевс?
Вивчаємо англійську за допомогою читання
Благодійність та соціальна відповідальність бізнесу
Як обрати надувний басейн?
Як створити і розкрутити групу у Фейсбуці без блокування
Практичні рекомендації по вибору школи англійської мови
Options for checking articles and other texts for uniqueness
Різниця між Lightning та USB Type-C: одна з відмінностей iPhone
Столична Ювелірна Фабрика
Відеоспостереження у школі: як захистити своїх дітей?
Чим привабливий новий Айфон 14?
Розширений пакет за акційною ціною!
iPhone 11 128 GB White
Програмування мовою Java для дітей — як батьки можуть допомогти в навчанні
Нюанси пошуку репетитора з англійської мови
Плюси та мінуси вивчення англійської по Скайпу
Роздруківка журналів
Either work or music: 5 myths about musicians and work
На лижі за кордон. Зимові тури в Закопане
Яку перевагу мають онлайн дошки оголошень?
Огляд смартфону Самсунг А53: що пропонує південнокорейський субфлагман
БЕЗПЕКА В ІНТЕРНЕТІ
Вітаємо з Днем Вчителя!
Портал E-schools відновлює роботу
Канікули 2022
Підписано меморандум з Мінцифрою!
Голосування
Як Вам новий сайт?
Всього 135 чоловік

Поради батькам

Дата: 19 лютого 2019 о 20:51, Оновлено 19 лютого 2019 о 21:12
Автор: Скопюк С. А.

Синюк В.А., заступник директора

з навчально-виховної роботи

 Антонінського ліцею

ЗОЛОТІ ЗАПОВІДІ БАТЬКАМ

Результат пошуку зображень за запитом "Батьки"

Шановні батьки! Давайте вчитися виховувати наших дітей, пізнавати те, чого ми не знаємо, знайомитись з основами педагогіки, психології, права, якщо насправді любимо своїх дітей і бажаємо їм щастя. Ці рекомендації допоможуть вам швидше набути батьківської мудрості.

1. Ніколи не кажіть, що у вас немає часу виховувати свою дитину, бо це означатиме: мені ніколи її любити.

2.Не сприймайте свою дитину як свою власність, не ростіть її для себе, не вимагайте від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.

3. Ніколи не навчайте тому, в чому самі не обізнані.

4.     Вчіть дитину самостійно приймати рішення і відповідати за них.

5. Довіряйте дитині. Дозвольте робити власні помилки, тоді дитина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти.

6.Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.

7. Ніколи не давайте дитині негативних оцінкових суджень («ти поганий», «ти брехливий», «ти злий»), оцінювати треба лише вчинки.

8. Намагайтеся впливати на дитину проханням — це найефективніший спосіб давати їй інструкції.

9. Не ставтеся до дитини зневажливо.

10. Будьте послідовними у своїх вимогах.

11. Ніколи не порівнюйте свою дитину з іншими (друзями, однокласниками, сусідами), а порівнюйте лише з тим, якою вона була вчора і якою є сьогодні.

Сіркізюк Т.М., практичний психолог Антонінського ліцею

СПОСОБИ РОЗПІЗНАТИ БУЛЕРА ТА АЛГОРИТМ РОБОТИ З НИМ

Один зі страшних снів батьків – отримати телефонного дзвінка, в якому повідомляється, що їх дитина побила когось чи образила. Найчастіше про це інформує класний керівник, соціальний педагог чи батьки ображеного учня. Складно правильно зреагувати на таке повідомлення. Важко зрозуміти, кому вірити та як себе поводити, коли запущено конфліктний сценарій у стосунках між дітьми.

Усім нам відома фраза про дві сторони однієї медалі, такий принцип працює і в цьому випадку. Але якщо ситуація стосується близьких, то сприймання фактів спотворюється. Часто виникає інстинктивне бажання захистити та виправдати свою дитину (або ж протилежна реакція – звинуватити свого, аби виправдатись перед чужими). Чекати ж від агресора чесної відповіді, що він цькував когось іншого, одразу не варто.

Сьогодні ініціатора агресивної поведінки, направленої проти іншого учня, часто називають булером (з англ. bully – хуліган), а цілеспрямоване гноблення когось з колективу – булінг.

Як зрозуміти, чи є ваша дитина булером

Булерами стають ті діти, які ростуть без заборон, не сприймають авторитет батьків. Але разом з тим їх головна проблема – бажання відчути підтримку та повагу дорослих. Якщо це прагнення не реалізоване, воно породжує агресію, яку треба на комусь зганяти.

Більшість булерів – це діти-нарциси, які не спроможні у момент агресії відчути емоції інших, але хочуть довести свою зверхність. Проаналізуйте поведінку дитини, аби виявити ознаки агресії. І запитайте у себе – чи достатньо приділяєте уваги синові, доньці?

Ознаки булера:

  • фізично та соціально більш енергійний за своїх однолітків;

  • не вміє сприймати відмову;

  • має середню чи високу самооцінку;

  • часто проявляє ознаки егоїзму чи нарцисизму;

  • ймовірно, став жертвою у минулому;

  • сприймається лідером у колі однолітків;

  • буває імпульсивним;

  • його легко вивести з себе;

  • не вистачає співчуття до інших;

  • має не надто високий емоційний інтелект;

  • полюбляє агресивні спортивні ігри.

Якщо подібні риси проявляються та паралельно надходять повідомлення, що у класі знущаються над кимось, є серйозний привід поговорити з вашою дитиною. Звісно, багато з цих характеристик показують типового лідера, але нездорове посилення тої чи іншої ознаки є тривожним сигналом.

Є проблема – є рішення

Якщо батьки визнають, що їх дитина є агресором, то це вже шлях до покращення ситуації. І перше, що вони мають зробити – не бути терпимими до проявів агресії. Поряд з цим можна порекомендувати:

Відшукайте заняття, в якому дитина зможе виділитись. Часто агресивну поведінку провокує незнання способів, як ще можна заявити про себе. Варіанти пошуку талантів: відвідування гуртків, секцій, активна участь у житті класу.

Будьте послідовними у своїх діях та словах. Якщо ви передбачили певне покарання за провинність (наприклад, забрати на тиждень смартфон), то тримайтесь до останнього дня. Звісно, з боку дитини буде протест, але стійте на своєму, бо маєте розуміти, заради чого все це робиться.

Нейтралізуйте речі, які пов'язані з насиллям. Мова йде про відеоігри, фільми, музику, які провокують агресію в дитині.

Обговорюйте усі шкільні конфлікти. Часто це допомагає знайти причину такої поведінки, будьте максимально справедливими та розважливими.

Знайдіть альтернативу. Навчіть знаходити альтернативні шляхи виходу агресії без шкоди оточуючим. Розкажіть, що у випадку, коли підлітка провокують, важливо продемонструвати можливості уникати провокації.

Навчайте розуміти себе та інших. І тут важливо бути не голослівним, адже більшість звичок дітей породжуються в домашніх стінах. Якщо ви чи хтось з родини нетерпимо ставиться до вад іншого, мало шансів, що у сина чи дочки сформується власна протилежна думка з цього питання. Розкажіть, що всі ми різні та особливі.

Не треба очікувати швидких результатів. Дитина зможе змінитися, але це робота не одного дня. Не забувайте, підтримка у цей момент відіграє надзвичайно важливе значення.

Результат пошуку зображень за запитом "сімя"

Синюк Л.А., вчителька початкових

 класів Антонінського ліцею

ТИПОВІ ПОМИЛКИ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ

 «Виховання дітей — найважливіша галузь нашого життя. Наші діти — це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти — це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але й це не все: наші діти — це наша старість. Правильне виховання — це наша щаслива старість, погане виховання — це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед усією країною», — писав А.С.Макаренко в «Книзі для батьків». Причиною неправильного сімейного виховання є помилки, яких припускаються батьки. Типові помилки сімейного виховання:

1.       Низька згуртованість і значна розбіжність членів сім'ї у питаннях виховання. Внаслідок різних виховних підходів членів сім'ї виховання дитини стає суперечливим, непослідовним, неадекватним.

2.       Незнання батьками психологічних особливостей своєї дитини. Гіперпротекція (гіперопіка) — надмірне опікування дитиною, придушення її самостійності та ініціативи, прийняття за неї рішень Внаслідок надмірної опіки дитина не привчається до самостійності, в неї не формується почуття відповідальності.

3.    Гіпопротекція (гіпоопіка) — дорослі члени сім'ї недостатньою мірою опікуються дитиною та контролюють її.

4.    Емоційне відчуження — психологічна депривація дитини.

5.          Виховання в культі хвороби — це ситуація, за якої навіть незначна хвороба дитини дає їй особливі права, ставить її в центр уваги сім'ї. За такої виховної позиції у дитини культивується егоцентризм.

6.          Виховний контроль через викликання почуття провини. Дитині, яка постійно не слухається, говорять, що вона «не виправдала надії», «доводить батьків до серцевих нападів», тобто самостійність дитини сковується постійним побоюванням стати винною в неблагополуччі батьків.

7.          Авторитет батьків, побудований на хибному підґрунті. А.С.Макаренко виділяв кілька видів хибного авторитету: авторитет придушення, віддалі, чванства, педантизму, любові, доброти, підкупу, резонерства.

Авторитет (лат. аиїогказ — влада, вплив) — це відмінні особливості окремої особи, групи чи організації, завдяки яким вони заслуговують на довіру і можуть завдяки цьому здійснювати вплив на погляди і поведінку інших людей в будь-якій галузі життя.

А.С. Макаренко приділяв значну увагу місцю і ролі батьківського авторитету в сімейному вихованні дітей. Адже діти що не мають достатнього соціального досвіду, відбувається активний процес його успадкування, і прояви авторитету батька та матері можуть позитивно чи негативно впливати на збагачення дітей їхнім соціальним досвідом. Виділяють два види авторитету: істинний (справжній) і фальшивий. Істинний авторитет містить всю гаму красивого життя батьків. Він об'єднує такі особливості їх поведінки:

  1. авторитет любові до дітей, здатність творити духовне тепло, радість. "Праця любові, — писав В.О. Сухомлинський, — це і є свідоме прагнення до того, щоб в дітях утвердить самого себе, продовжить у них своє духовне багатство. Якщо ви по-справжньому любите своїх дітей, якщо віддані і вірні їм, ваша любов до дружини з роками не лише не слабшає, але стає більш глибокою і єдиною. Любов — ніжне, тендітне, вередливе дитя мужності. Продовжувати себе у своїх дітях — це значить бути мужнім у любові";

  1. авторитет знання передбачає обізнаність батьків з особливостями фізичного і соціально-психічного розвитку дитини, її повсякденними успіхами і труднощами у навчанні, знання інтересів та уподобань, кола друзів, товаришів;

  1. авторитет допомоги має проявлятися не у поспішному виконанні за дитину її обов'язків у сфері праці, навчання, а в методичній пораді; як доцільніше виконати те чи інше завдання, у створенні сприятливих ситуацій для подолання труднощів. Адже лише у самостійній наполегливій діяльності відбувається активний розвиток особистості. Виконання за дитину її обов'язків ослаблює, збіднює особистість;

  1. авторитет вимогливості передбачає достатній і об'єктивний контроль матері і батька за ретельним виконанням дочкою чи сином своїх обов'язків, доручень у всіх сферах діяльності. Якщо не робиться систематично, у дитини поступово формуються звички відповідальності за виконання обов'язків і доручень;

  1. авторитет правди ґрунтується на загальнолюдській моральній нормі — "Не бреши". Лише правда у взаєминах батька з матір'ю, з дітьми, іншими членами сім'ї найвище цінується дітьми. Брехні приховати не можна. Рано чи пізно брехня стає видимою, приносить дитині страждання і розчарування у тих, хто виявився автором неправди;

  1. авторитет поваги грунтується на гуманістичній сутності виховання. Маленька дитина — це не лише біологічна істота, а Людина, Особистість. Вона перебуває на шляху активного розвитку, вступає у взаємини з іншими людьми (старшими, молодшими), припускається помилок, у неї ще мало соціального досвіду, знань. Але дитину потрібно поважати за найбільшу цінність: вона — Людина.

Поряд з проявами справжнього авторитету у поведінці батьків нерідко зустрічаються прояви, за словами А.С. Макаренка, так званого фальшивого авторитету: авторитет фальшивої, удаваної любові, авторитет відстані між батьком чи матір'ю і дитиною, авторитет чванства, авторитет педантизму, авторитет резонерства, авторитет безмірної доброти і вседозволеності, авторитет фальшивої дружби, взаємини "на коротку ногу", авторитет підкупу, авторитет подавлення, деспотичної реакції на будь-які відхилення дитини від норми поведінки.

Батьки, які прагнуть піднесення педагогічної культури, мають постійно аналізувати свої дії, критично ставитись до проявів фальшивого авторитету і витісняти їх з власної поведінки.

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ДОБРЕ ПОВОДИТИСЬ

Результат пошуку зображень за запитом "поведінка дитини"

Більшість батьків замислюються, чи правильно вони себе поводять з дитиною. Звичайно, немає ідеальних батьків. Усі вони мають труднощі й іноді не впевнені, чи добре виховують своїх дітей. Однією з проблем, що найбільше непокоїть батьків, є питання поведінки: що треба зробити аби діти поводилися добре? Скористайтеся нашими порадами.

Подавайте дітям приклад хорошої поведінки

Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка - приклад для наслідування.

Змінюйте оточення, а не дитину

Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.

Висловлюйте свої бажання позитивно

Кажіть дітям, чого Ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте.

Висувайте реальні вимоги

Запитуйте себе, чи відповідають Ваші вимоги віку дитини, ситуації, в якій вона опинилася. Ви маєте бути більш терпимими до маленьких та хворих дітей.

Не надавайте надто великого значення заохоченням і покаранням

В міру дорослішання дитини покарання і заохочення стають все менш результативними. Пояснюйте причину, яка впливає на Ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими - використовуйте тактику переключення уваги.

Обирайте виховання без побиття та крику

На початку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу Ви змушені бити все з більшою силою, щоб досягти бажаного результату. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру.

Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших.

Факти, що можуть Вас здивувати...

Діти часто не розуміють, чому їх покарано

Дослідження доводять, що вимоги дорослих часто видаються дітям незрозумілими. Пам'ятайте, коли дитина дістала ляпас, вона стає надто сердитою, знервованою та збудженою, тому не може зрозуміти, за що і чому її покарано.

Допомагайте дітям вести себе краще, даючи їм вибір. Не сперечайтеся з дітьми про справи, які не мають великого значення. Дозволяйте їм зробити вибір: нехай вони самі вирішують, у що одягатися чи що їсти.

Це попередить прояви образи та непокори з боку дитини. Вона не дорікатиме, що Ви її постійно контролюєте.

Діти мають право на позитивне ставлення до себе

Уряд України зобов’язався дотримуватись принципів Конвенції Організації Об’єднаних Націй з прав дитини. В ній виголошено, що діти мають права, одним з яких є право на захист від будь-яких форм фізичного і психічного насильства та навмисного приниження.

http://school1.krizhopil.vn.ua/

Данилюк Г.В., вчителька хімії Антонінського ліцею, вчитель-методист

Ключові компетенції сучасного школяраРезультат пошуку зображень за запитом "ключові компетентності школяра"

Зміни в характері освіти для кінця XX - початку XXI століття полягають в його спрямованості, цілях, змісті, які все більш явно орієнтують його на «вільний розвиток людини», на творчу ініціативу, самостійність учнів, конкурентоспроможність, мобільність майбутніх фахівців. 
У зв’язку з цим все більш актуальним стає компетентнісний підхід у освіті, формування ключових компетенцій людини є перспективним напрямком в науці і практиці освіти. 
Питання про ключові компетенції є сьогодні предметом обговорення в усьому світі. Особливо актуальна ця проблема звучить зараз у зв'язку з модернізацією української освіти. 
Введення компетенцій в нормативну і практичну складову освіти дозволяє вирішувати проблему, типову для української школи, коли учні можуть добре опанувати набір теоретичних знань, але відчувають значні труднощі в діяльності, що вимагає використання цих знань для вирішення конкретних життєвих завдань або проблемних ситуацій. 
В даний час не існує загальноприйнятого визначення компетенції. 
Загальним для всіх визначень є розуміння її як здатності особистості справлятися з самими різними завданнями. 
Вперше орієнтована на компетенції освіта (освіта, заснована на компетенціях: competence-basededucation) формувалося в 70-х роках в Америці в загальному контексті запропонованого Н. Хомським в 1965 році (Массачусетський університет) поняттям «компетенція» стосовно до теорії мови. Як зазначив М. Хомський, «ми проводимо фундаментальну відмінність між компетенцією (знанням своєї мови мовцем) і вживанням (реальним використанням мови в конкретних ситуаціях)». 
Компетенція в перекладі з латинської мови означає коло питань, в яких людина добре обізнана, володіє знаннями і досвідом. 
На думку доктора педагогічних наук Германа Селевко, компетенція – це готовність суб'єкта ефективно організувати внутрішні і зовнішні ресурси для постановки і досягнення мети. Під внутрішніми ресурсами розуміються знання, вміння, навички, над предметні вміння, компетентності (способи діяльності), психологічні особливості, цінності і т.ін. 
Компетентності - якості, придбані через проживання ситуацій, рефлексію досвіду. 
Необхідно розкрити складові елементи поняття "компетенція": 
• знання - це набір фактів, необхідних для виконання роботи. Знання - більш широке поняття, ніж навички. Знання представляють інтелектуальний контекст, в якому працює людина. 
• навички - це володіння засобами і методами виконання певного завдання. Навички проявляються в широкому діапазоні; від фізичної сили і вправності до спеціалізованого навчання. Загальним для навичок є їх конкретність. 
• здатність - вроджена схильність виконувати певне завдання. Здатність також є приблизними синонімом обдарованості. 
• стереотипи поведінки означає видимі форми дій, що вживаються для виконання завдання. Поведінка включає в себе успадковані і набуті реакції на ситуації, і ситуаційні подразники. Наша поведінка проявляє наші цінності, етику, переконання і реакцію на навколишній світ. Коли людина демонструє впевненість в собі, формує з колег команду, або виявляє схильність до дій, його поведінка відповідає вимогам організації. Ключовим аспектом є можливість спостерігати цю поведінку. 
• зусилля - це свідомий додаток в певному напрямку ментальних і фізичних ресурсів. Зусилля складають ядро робочої етики. Будь-якій людині можна пробачити брак таланту або середні здібності, але ніколи - недостатні зусилля. Без зусиль людина нагадує вагони без локомотива, які також повні здібностей, однак мляво стоять на рейках. 
Компетентність - сукупність особистісних якостей учня (ціннісно-смислових орієнтацій, знань, умінь, навичок, здібностей), обумовлених досвідом його діяльності в певній соціально і особистісно-значущої сфері. 
Під ключовими компетенціями маються на увазі найбільш універсальні за своїм характером і ступеня застосовності компетенції. Їх формування здійснюється в рамках кожного навчального предмета, по суті, вони – над предметні. 
Компетенції слід відрізняти від освітніх компетенцій, тобто від тих, які моделюють діяльність учня для його повноцінного життя в майбутньому. Наприклад, до певного віку громадянин ще не може реалізувати будь-яку компетенцію, але це не означає, що її не слід у школяра формувати. У цьому випадку говорять про освітню компетенції. 
Освітня компетенція – вимога до освітньої підготовки, виражене сукупністю взаємопов'язаних смислових орієнтацій, знань, умінь, навичок і досвіду діяльності учня по відношенню до певного кола об'єктів реальної дійсності, необхідних для здійснення особистісно і соціально значущої продуктивної діяльності. 
Компетенції для учня – це образ його майбутнього, орієнтир для освоєння. Але в період навчання у нього формуються ті чи інші складові цих «дорослих» компетенцій, і щоб не тільки готуватися до майбутнього, а й жити в сьогоденні, він освоює ці компетенції з освітньої точки зору. Освітні компетенції відносяться не до всіх видів діяльності, в яких бере участь людина, наприклад, дорослий фахівець, а тільки до тих, які включені до складу загальноосвітніх областей та навчальних предметів. Такі компетенції відображають предметно-діяльнісну складову загальної освіти і покликані забезпечувати комплексне досягнення його цілей. 

Синюк В.А., заступник директора з навчально-виховної роботи Антонінського ліцею,

 вчитель-методист

Результат пошуку зображень за запитом "конфлікт з учителем"

КОНФЛІКТ З УЧИТЕЛЕМ

Люди дуже часто втрачають «відчуття реальності». їм чомусь здається, що в педагогічному інституті за допомогою особливих заклинань звичайних людей перетворюють на суперроботів, які ніколи не помиляються, а потім ще дають їм на додачу ангельське терпіння, лагідність, доброту та всепрощення. Звісно, це не так.

Вчителі — звичайні люди, які здебільшого непогані, але далеко не ідеальні, а їхні професії пов'язані з високими психологічними навантаженнями, тому нам усім варто було б узяти за правило берегти їхні нерви. Це в наших же інтересах.

Час від часу трапляється так, що дитина вступає у конфлікт з учителем. І тут у батьків з'являється чудова можливість довести дитині, як саме доросла людина може залагодити подібний конфлікт. І спершу варто спробувати розглядати себе і вчителя не як непримиренних ворогів, які чекають тільки приводу, щоб вступити в сутичку, а як двох людей, які зустрінуться з проблемою і хочуть допомогти одне одному її розв'язати.

Як це краще зробити?

 1. Дізнайтеся, якої думки дитина про конфлікт. Поспівчувайте їй: «Ти, напевно, був дуже ображений», «Ти, схоже, просто не знав що робити», «Ти, напевно, злякалася». Зверніть увагу — ви не кажете дитині, що вона повелася правильно або неправильно, ви говорите щось набагато важливіше — що вона потрапила в складну ситуацію і ви допоможете їй знайти з неї гідний вихід.

2.    Вислухайте точку зору вчителя. Вислухайте її уважно та шанобливо. Подумайте, змогли б ви самі в подібній ситуації швидко прийняти правильне рішення (як правило, вчителям і лікарям доводиться приймати рішення дуже швидко).

3.    Визнайте провину своєї дитини там, де вона дійсно винна: «Так, він учинив безглуздо, коли вийшов відповідати до дошки з набитим ротом», «Так, він не повинен був битися», «Так, моя дочка не повинна була розмовляти з вами таким тоном».

4.    Сформулюйте, в чому, на вашу думку, дитина не винна: «Він повівся безглуздо, але він не хотів нікого образити», «Він уплутався в бійку, але, здається, його сусід по парті серйозно його „дістав"», «Моя дочка дуже прагне стримуватися, але сьогодні вона не виспалася і, можливо, тому зірвалася. Частково це моя провина — я вчора не уклала її вчасно».

Не шукайте виправдань — шукайте пояснень. Одній мамі чутливого, емоційного та творчо обдарованого хлопчика якось довелося почути від учительки таку претензію: «Ваша дитина часто плаче від образи, а хлопчики в сім років взагалі не повинні плакати». На це мама відповіла: «Мені здається, діти плачуть, щоб «гасити» стрес. Дорослі в цій ситуації зазвичай палять, п'ють або матюкаються. Хай вже краще плаче». Учителька з нею погодилася.

5.    Запитайте у вчительки, що, на її думку, вам слід робити в цій ситуації. Якщо ви не можете з нею погодитися, ввічливо скажіть їй про це і поясніть, чому ви так вважаєте. Намагайтеся дійти взаєморозуміння.

6.    Розкажіть дитині, яке рішення ви прийняли разом з учителькою, і запитайте, чи влаштовує воно її. Якщо ні, обговоріть ситуацію разом із дитиною та намагайтеся знайти прийнятний для всіх вихід. Скажіть їй, в чому, на вашу думку, вона винна, а в чому не винна, і поцікавтеся, чи згодна вона з такою оцінкою. Якщо дитина визнає свою провину, запитайте у неї, як вона могла б виправити ситуацію (вибачитися, відшкодувати завданого збитку, зробити щось хороше людині, яку образила). Поясніть дитині, що необхідно вибачатися, навіть якщо ти не хотів нічого поганого, а все сталося випадково. «Вибач, будь ласка, я випадково тебе штовхнув, я не хотів зробити тобі боляче, мені дуже шкода, що так вийшло». Іноді варто сказати дитині, що вчителька була не права, але її потрібно пробачити: «Так, вона не повинна була кричати на тебе. Але день добігав кінця, вона уже втомилася, а коли людина втомлюється, вона часто помиляється. З тобою таке теж трапляється, чи не правда?»

7.  Запитайте у дитини, чи потрібна їй ваша підтримка під час розмови з учителем (або іншим учасником конфлікту) або вона намагатиметься все залагодити сама.

Може здатися, що я виступаю «за мир за всяку ціну».

Це не зовсім так. Так, я дійсно «за мир» між батьками і вчителем. Це перш за все на користь дитини. Але не за всяку ціну. Бувають ситуації, коли доводиться йти на конфлікт. Психологи радять «поставити межу» наперед, але якось дивно думати «наперед» про симпатичну та інтелігентну жінку: «Якщо вона назве мою дитину "сволотою", отже, час втрутитися». Тому візьміть на озброєння старовинне правило: ранок покаже.

Якщо вранці вас все ще трясе від обурення, а дитина категорично відмовляється йти до школи, отже, настав час діяти.

Наведу уривок із книги Л. Лордкипанідзе, в якому вона розповідає про конфлікт, що виник між її сином та вчителькою, і про висновки, які вона зробила з цієї історії. (Лордкипанидзе Л. Книга о детях для думающих взрослых. — СПб.: Союз 2000.)

«Ще коли мої сини ще були школярами, трапилося що мене викликали до завідувача навчальної частини, щоб звинуватити в поганому вихованні сина, який наважився грубити вчителеві. Конфлікт виник на уроці біології, яку викладала немолода жінка-пенсіонерка.

Тема уроку — раси й національності. Учительці не подобався мій хлопчик, — напевно, у неї були для цього підстави. Розповідаючи про расові особливості зовнішності, вона торкнулася рукою голови Тимура і сказала:

—      У всіх капосних та упертих людей жорстке волосся. Вважаю, що вона була дуже здивована, виявивши, що його жорстокі на вигляд чорні кучері виявилися м'якими як шовк.

Вирішивши, напевно, бути чесною, вона (знаючи, що мама Тимура — грузинка), заявила:

—      Люди кавказької національності, особливо грузини, є дуже грубими і жорстокими.

На це мій син «грубо» відповів:

—      Із такими поглядами вам не місце в школі! Неважко уявити реакцію вчительки...

Бентежачись — йому було образливо за мене і соромно за вчительку, «грубіян» переказував мені цю історію, опустивши очі та вибачаючись за те, що мені доведеться піти до школи, оскільки його вигнали з уроків і без батьків не допустять до занять.

Наступного дня вранці, вислухавши докори завідувача навчальної частини на адресу свого сина, «через якого вчителька пішла додому з серцевим нападом», я висловила співчуття тільки з приводу нападу. Але не стала ні виправдовуватися, ні вибачатися за сина, тому що вважала і вважаю, що він був абсолютно правий. Я саме так і сказала.

«Підтримувати авторитет учителя за будь-якої ситуації» є обов'язком батьків — на думку шкільного адміністратора. Моя незгода з такою точкою зору була розцінена як «обурлива».

Проте я висловила свої аргументи, які, можливо, допоможуть і вам не зраджувати своїх дітей. У мого сина було, є і буде багато різних учителів, а я — мама — одна. Більше за авторитет того або іншого вчителя мене хвилює, як мій син ставляться до мене; для мене важливо, щоб він довіряв мені та поважав мене. Тому я не буду переконувати сина в тому, що вчитель правий, коли я впевнена у зворотному. Я не вважаю за можливе втрачати довіру і повагу сина заради того, щоб підтримати сумнівний авторитет учителя. Учитель сам повинен піклуватися про свій авторитет.

Звісно, це не виправдовує крайнощів — коли батьки, не намагаючись розібратися в ситуації, у всьому звинувачують учителя, вважаючи свою дитину безгрішним агнцем... Не буду стверджувати, що я переконала розсерджену пані. Але я мала зовсім іншу мету — хоча мій син і не був присутній під час нашої бесіди, він, я знаю, був упевнений в тому, що я не зраджу його.

Не позбавляйте свою дитину вашої підтримки. Адже ви чудово розумієте, що будь-яка людина може бути не права, і вчитель — не виняток. Уявіть, наскільки болісне відчуття образи переживатиме ваша дитина, якщо ви підтримуєте несправедливі звинувачення на її адресу. Станьте відданим другом свого підростаючого сина, найвірнішою і щирою подругою своєї дочки, і тоді у ваших душах і в душах ваших дітей запанує спокій.

Інший випадок — цього разу в старших класах. На уроці історії вчителька каже: «Підніміть руки, у кого рідні були репресовані. А зараз ті, у кого бабусі й дідусі були робітниками або селянами. Ось бачите, репресії не торкнулися робочого класу, тільки інтелігенції, народ від них не постраждав». Коли одна з дівчаток з «неблагонадійної» сім'ї спробувала їй заперечити, вчителька обірвала її: «А ти стули пельку!»

Словом, коли починається «перехід на особистості», боротися за права дитини можна і необхідно. Особистість дитини (як і її тіло) — недоторканна. Якщо дитина відчула свою беззахисність у тій ситуації, коли дорослий виявив щодо неї несправедливе ставлення, то ця гіркота залишиться з нею надовго та отруюватиме її життя. Нас не дивує, що жертва фізичного насильства впродовж довгих років не може відновити довіру до людей і навколишнього світу. Але жертвам психологічного насильства не менш важко налагодити довірчі стосунки з людьми. Саме в такій ситуації ви повинні дати зрозуміти дитині, що вона не сама, що ви теж вважаєте, що те, трапилося з нею, це неправильно, і готові захищати її права. Повірте, дитина згадуватиме про це із вдячністю довгі роки та передасть своїм дітям те ж відчуття захищеності і взаємовиручки.»

Зрозуміло, відмінно було б мати класи чисельністю по десять — п'ятнадцять учнів, шкільні будівлі з басейном і комп'ютерним класом, спеціальних викладачів музики, ритміки, живопису та ліплення. І ще шкільного психолога. І щоб уроки по півгодини, і фізкультура щодня, і екскурсії в музей, як в Японії, і жодних домашніх завдань хоч би на неділю... Напевно, коли-небудь так і буде. А навчати наших малюків і підлітків будуть виключно таланти рівня Амонашвілі або Сухомлинського.

Скопюк С.А., вчителька інформатики

Антонінського ліцею

Результат пошуку зображень за запитом "безпека в інтернеті"

Безпека дітей в Інтернеті

 З кожним роком все більше українських дітей користується Інтернетом у повсякденному житті. Можливість підключитися до мережі не тільки через ПК, але й за допомогою мобільних телефонів сприяє цій тенденції. Інтернет надає дітям та молоді неймовірні можливості для здійснення відкриттів, спілкування й творчості. Проте, оскільки з самого початку Інтернет розвивався без будь-якого контролю, сьогодні він містить величезну кількість інформації, причому далеко не завжди безпечної. У зв’язку із цим виникає проблема забезпечення безпеки дітей. А хто їм може в цьому допомогти, якщо не батьки?


Потреби в Інтернеті дітей різних вікових груп

Дитині до 7 років цікаво й необхідно грати, особливо – у розвиваючі та сюжетно-рольові ігри. Яким би іграм не надавала перевагу дитина – віртуальним, чи іграм з батьками та іншими дітьми, – все буде корисно для його розвитку, зрозуміло, якщо дотримувати часових обмежень. Інакше віртуальні ігри можуть швидко стати для дитини сенсом життя, а реального спілкування вона буде уникати. Відводьте на віртуальні ігри півгодини в день, а на ігри з однолітками – 3-4 години.
З 7 до 11 років, діти як і раніше люблять грати та прагнуть використовувати Інтернет саме як майданчик для ігор. Але в цьому віці в дітей прокидається так зване соціальне «Я». Дітям важливо зайняти значуще місце в житті свого маленького світу: класу, школи, дружити з однолітками. Тут їй буде потрібна реальна допомога та просто увага батьків. Перші невдалі спроби дружби в початковій школі можуть травмувати дитину. В цьому випадку батьки зможуть дати йому практичні поради щодо встановлення контакту з однолітками, разом беручи участь у віртуальному спілкуванні в мережі. Зрозуміло, у всьому необхідно дотримуватись міри, і тоді Інтернет стане дитині помічником у подоланні бар’єрів спілкування, партнером по розвиваючим іграм, учителем у вивченні іноземних мов, джерелом необхідної інформації для уроків і просто – музики, картинок та фотографій, мультфільмів і позитивних емоцій.
Дитина в 11-14 років – це підліток. І найголовнішою, провідною його діяльністю є спілкування з однолітками. Тут Інтернет може стати просто незамінним помічником. Але, знов таки, все добре в міру! Інтерактивне спілкування потрібно обов’язково поєднувати з реальним. Після 11 років у підлітків починає активно пробуджуватись інтерес до питань дорослого життя, психології статей та всього, що з цим пов’язане. Важливо, щоб відповіді на свої питання підліток знаходив в першу чергу у батьків, а не на сумнівних сайтах. Крім того, у цьому віці в дітей з’являються кумири: співаки, спортсмени та артисти, про яких їм хочеться довідатися все. В цьому випадку Інтернет – кращий помічник та інформатор. Але батькам потрібно бути пильними, адже зірок часто супроводжує скандальна інформація.
Дитина старше 14 років – уже досить доросла людина, яка вважає, що сама краще знає, як їй потрібно поводитися, яку музику слухати, що читати, з ким спілкуватися. Цікавтеся всім тим, чим цікавиться ваша дитина, намагайтеся розібратися в колі його інтересів і спілкуйтеся з ним про них, навіть якщо це «не Ваша тема». Починаючи з цього віку з дитиною можна говорити і про вибір майбутньої професії. А в Інтернеті можна знайти безліч інформації, що допоможе дитині визначитися, а Вам – контролювати та, якщо буде потреба, коректувати вибір дитини, знаходячи більш повну інформацію про переваги й про недоліки різних професій.


Інтернет-ризики для дітей

– ”Дорослий” контент: еротика, азартні ігри, реклама тютюну та алкоголю.
– Незаконний контент: порнографія.
– Он-лайн насильство: заклики до асоціальної поведінки, жорстокості, насильства, суїцидальної поведінки, сексуальної експлуатації тощо.
– Розголошення приватної інформації, яка може бути використана проти дітей та їхніх родин.
– Контент, що може задати фінансових збитків – короткі номери й платні сервіси, що тарифікуються окремо, різного роду лотереї, тощо.
– Інтернет-залежність.

Виконання наступних пунктів допоможе захистити вашу дитину під час перебування її в мережі:

1. Виконання трьох основних правил:
a) Приділяйте увагу захисту устаткування та інформації:
• Регулярно обновляйте операційну систему.
• Використовуйте антивірусну програму.
• Застосовуйте брандмауер.
• Створюйте резервні копії важливих файлів.
• Будьте обережні при завантаженні нових файлів.
б) Захистіть себе в он-лайні
• З обережністю розголошуйте особисту інформацію.
• Думайте про те, з ким про що розмовляєте.
• Пам’ятайте, що в Інтернеті не вся інформація надійна та не всі користувачі відверті.
в) Дотримуйтеся правового поля
• Законів потрібно дотримуватися навіть в Інтернеті.
• Дотримуйтеся загальноприйнятих норм спілкування
• При роботі в Інтернеті не забувайте піклуватися про інших так само, як про себе

2. Створіть безпечну зону та контролюйте дотримання дитиною меж цієї зони
Постарайтеся разом з дитиною, знайти корисні, цікаві й безпечні сайти, які вона переважно буде відвідувати надалі. Періодично відвідуйте їх разом. З таких сайтів сформуйте список дозволених сайтів в програмному забезпеченні системи мережної безпеки вашої системи, наприклад – для цього можна застосувати налаштування параметрів оглядача (не забудьте при цьому програмно заборонити доступ до налаштувань з сторони інших користувачів). В цьому випадку якщо дитині необхідно зайти на новий сайт, їй прийдеться попросити вашої допомоги на додавання його адреси в перелік дозволених сайтів, отже ви матимете змогу оцінити безпечність сайту до того, як він стане вільно доступним дитині. Крім того корисно встановити програму – фільтр. За допомогою програм фільтрації можна встановити обмеження веб-сайтів на основі змісту. Це означає, що встановивши й настроївши таку програму, Ви можете заблокувати для дитини доступ до сайтів, які містять матеріали, визначені як небезпечні (порнографія, насильство, суїцид тощо).

ДЕТАЛЬНІШЕ ПРО ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ
Про прийоми маніпуляцій в мережі

Щоб забезпечити безпеку свої дитини, Вам необхідно знати, якими прийомами злочинці користуються в Інтернеті найчастіше:
• Намагаються викликати жалість. Наприклад, розповідають, що їдуть з країни, і не можуть взяти із собою чудове кошеня, тому шукають гідного для нього господаря; пропонують дитині зустрітися й подивитися/забрати нещасну тварину.
• Привертають увагу за допомогою незвичайних, яскравих речей, які так подобаються дітям, а потім – пропонують купити/виграти/отримати в подарунок під час особистої зустрічі.
• Підвищують самооцінку дітей, розповідаючи про те, які вони чудові й унікальні, але ніхто, за винятком, зрозуміло, злочинця їх не розуміє. Діти дуже люблять, коли їх хвалять і часто готові на все, щоб похвали не припинялись.
• Звертаються до дитини від імені знайомих, авторитетних людей. Наприклад, представляються друзями батьків або співробітниками правоохоронних органів та просять надіслати важливу конфіденційну інформацію про себе, родину, оселю.
 

Про інтернет-залежність

Підтримання здорового балансу між засобами розваг та іншими видами діяльності в житті дітей було завжди проблемою для батьків. Internet зробив це завдання ще більш складним. Можливості, які надає Internet для спілкування та онлайнових ігор, означають, що багато дітей і підлітків втрачають відчуття часу, знаходячись в онлайні.
Ось кілька порад, як можна допомогти вашим дітям встановити здоровий баланс між використанням Internet та іншими видами діяльності • У розмові з дитиною, в якої є ознаки інтернет-залежності важливо не протиставляти інтернету реальне життя, а показати, як вони можуть доповнювати одне одного! Ваша дитина безмірно захоплена іграми-стрілялками? Чудово, запропонуйте їй стати сильним героєм не тільки на екрані мобільного телефону або монітора, а насправді зайнятися спортом, навчитися прийомам самооборони тощо. Сходіть разом у спортзал, знайдіть підходящу спортивну секцію.
• Важливо правильно використати властиву кожній дитині рису – цікавість! Добре знаючи свою дитину, ви обов’язково знайдете в навколишньому світі речі, які її неодмінно зацікавлять.
• Розробіть правила використання інтернету. Постарайтеся встановити такі часові обмеження на роботу в інтернеті, щоб у дитини залишався час для інших занять і, головне, для фізичної активності. Комп’ютер краще розміщати не в дитячій кімнаті, а в кімнаті для дорослих. Тоді у вас буде більше можливостей слідкувати за тим, що дитина на ньому робить.
• Обов’язково проаналізуйте свою поведінку – чи не занадто багато часу Ви проводите в Інтернеті? Адже діти прагнуть брати приклад зі своїх батьків.

Азартні ігри в Інтернеті

Багато дітей люблять використовувати Web для пошуку розваг, таких як онлайнові ігри. Інколи, коли вони шукають новий ігровий сайт, вони також можуть натрапити на сайт з азартними іграми. В той час, як більшість звичайних ігор є законними для використання дітьми, ігри на віртуальні гроші та азартні ігри на реальні гроші не є законним.
Як розрізнити різні типи сайтів:
– Ігрові сайти, зазвичай пропонують ігри в карти, дошки, слова, аркадні іграшки або головоломки з автоматичним відстеженням та підрахунком балів. Ніяких грошей — ані віртуальних, ані реальних.
– Сайти з іграми на віртуальні гроші можуть включати сценарії, де люди виграють або програють якісь несправжні гроші.
– Сайти з азартними іграми зазвичай передбачають вигравання або програвання справжніх грошей.
Батьки мають вирішити, які типи ігор або ігрових сайтів підходять для їхніх дітей. Проте вам слід пам’ятати, що азартні ігри досить часто можуть привести до важких наслідків. Ось деякі речі, які ви можете зробити:
• Знати, які сайти відвідують діти й що вони роблять в онлайні.
• Встановити чіткі правила стосовно того, в які онлайнові ігри можуть гратися ваші діти і те, що комп’ютери з Internet-доступом вони мають тримати у відкритій зоні, а не в їхній власній кімнаті.
• Нагадати дітям про те, що азартні ігри в Інтернеті — не є добре. (Законодавство багатьох країн навіть забороняє дітям грати в азартні ігри).
• Допоможіть вашим дітям зрозуміти, що являють собою азартні ігри. Оператори онлайнових ігор займаються цим бізнесом для отримання вигоди. І вони заробляють більше грошей, ніж виплачують.
• Прослідкуйте, щоб ваші діти завжди питали дозволу, перш ніж вони скористаються вашою кредитною карткою в онлайні. Азартні ігри в онлайні зазвичай потребують використання кредитної картки.
• Поясніть, що азартні ігри в онлайні викликають залежність. Люди можуть годинами гратися в такі ігри без відриву. Азартні ігри в ізольованому середовищі з використанням кредитної картки можуть призвести до ігрової залежності

Спеціалізовані веб-ресурси, посібники:

Програма «Безпека дітей в Інтернеті», що заснована компанією “Майкрософт Україна” в рамках програми “Партнерство в навчання”.  On-ляндія. Безпечна веб-країна

Електронна версія посібника з онлайн безпеки,що підготовлений фахівцями ”Київстар” та Інституту психології ім.Г.С. Костюка НАПН України у рамках соціальної програми ”Безпека дітей в Інтернеті”

Hавчально-методичний посібник для загальноосвітніх навчальних закладів ”Виховання культури користувача Інтернету. Безпека у всесвітній мережі” (авт. Кочарян А.Б., Гущина Н.І.)

Програмне забезпечення  для блокування небажаної інформації на сайтах:

Коментарі:
Залишати коментарі можуть тільки авторизовані відвідувачі.